Виставка Софії Сулій «Сад зі слів і вогню»

Людина розвиває у собі Сад, ловлячи відлуння втраченого колись Раю, щоразу досвідчуючи піднесення від усвідомлення мети і процесу, та розчарування від неможливості досягнути досконалості. Намагаючись одягнути внутрішні прагнення у слова, чудується їх красою і змістом, та в той же час дратується обмеженою здатністю людської мови донести те, що словами не висловиш.

Шукаючи вогонь Духа Божого, запалює у собі світло, яке прояснює серце і розум, а потім знову зустрічає вогняний меч коло входу в Рай і спалює сухі трави у серпні.

Внутрішній конфлікт власної неповноцінності і зверхності, одночасно з прагненням досвідчити щось небесне і чисте, через усвідомлення своєї божественної природи і пережиття любові, заставляє нас робити страшні і прекрасні речі: руйнувати Сад і тікати з нього, а потім відбудовувати Його і любити як ніколи раніше.