Виставка Show Promise

Сьогодні спостерігається суцільне знищення будь-якого усталеного порядку. Невпинно підвищується градус турбулентності, стаються катастрофи, анексуються території, руйнуються країни, починаються війни, не припиняється терор, політика переживає консервативний поворот праворуч… Багато тривожних процесів, котрим сучасна людина не може знайти раціональних пояснень, відбуваються через те, що світ занурився у стан “текучої сучасності”. Саме таку назву має книга, померлого нещодавно, філософа Зигмунта Баумана, котра вийшла у 2011 році. Вона містить цілу низку метафор і фізичних порівнянь, які втілюються з очевидним прискоренням. В ній висловлюється головна ідея – текучості, розмитості, розплавленості та проникності світу. Відбувається його розрідження. Рідині легко надати будь-якої форми, але складно цю форму зберегти. Аналогічно і сучасний світ — він постійно і непередбачувано змінюється, а тому недостатньо зрозумілий і погано керований.

Колосальним є тиск реальності на людську психіку, яка “плавиться”. Розмиваються цілі, розмиваються цінності, розмиваються норми, стрімко, калейдоскопічно видозмінюючись, і тому вони вже не можуть слугувати основою раціональної поведінки сучасної людини — приходить час панування ірраціональності. Також філософи говорять про “велику сучасність” у значенні “великого часу” (Big Time), коли різні часи співіснують разом, одночасно. “Це гібридне мерехтіння багатьох часів і певної тотальної сучасності. Саме ця тоталізація вже дуже важко переживається і відчувається. І саме вона зараз дала збій”, – тяжко не поділяти таке твердження Кеті Чухров.

Однак подвійність ситуації в тому, що весь цей хаос доповнюється “контейнером можливостей”, причому як ще не виявлених, так уже й втрачених. Ми ніби опинилися в незвичайному showroom, в якомусь “залі очікування”, де є можливою спроба завершити цю обтяжуючу ситуацію перманентної текучості теперішнього на користь переходу до постсучасності та одержимості її новою утопією… Ми живемо надіями та обіцянками. Надія може бути оманливою, ілюзорною, а тому — згубною, але може бути і рятівним стимулом, що витягає з безодні, підтримує волю до життя навіть у найсмутніші часи.

В період тотального шоу, що стирає кордон між реальністю та вигадкою і підмінює значення фундаментальних життєвих категорій, серед усіх пертурбацій незмінним лишається прагнення людини до кращого майбутнього. Нестабільність, злам закорінених схем і стосунків, які вибивають твердий ґрунт з-під ніг разом з упевненістю у прийдешньому дні, відкривають все більше простору для нематеріального — віри або нігілізму, сумнівів, страхів, надій. У пошуках зачіпок та опори в цьому хиткому мінливому просторі саме мистецтво, прагнучи не втратити важелі впливу за допомогою своїх образів, виявляється одним із найнадійніших і часом голково точних інструментів не лише оперативної рефлексії, але й зондажу майбутнього. Не прокладаючи прямий, популістський та “комфортний” шлях, воно все ж здатне намітити пунктирну лінію і позначити орієнтири.

Куратори проекту: Ігор Абрамович, Олександр Соловйов

Художники: Назар Білик, Олег Воронко, Анатолій Ганкевич, Ігор Гусєв, Юрій Єфанов, Гамлет Зіньковський, Юлія Кисіль, Аліна Клейтман, Влодко Кауфман, Павло Керестей, Ростислав Котерлін, Антон Логов, Олекса Манн, Роман Мінін, Борис Михайлов, Роман Михайлов, Нацпром, Сергій Петлюк, Влада Ралко, Вінні Реунов, Олександр Ройтбурд, Степан Рябченко, Арсен Савадов, Андрій Сагайдаковський, Олексій Сай, Роберт Саллер, Євген Самборський, Віктор Сидоренко, Олекса Фурдіяк, Василь Цаголов, Микита Шалений, Аліна Якубенко, група GAZ.