Виставка Oреста Гелитовича «Декупаж»

19 квітня 2011
Галерея «LvivArt» (вул. Л.Українки, 21)

Якщо пошукати однойменне слово в інтернеті, то дізнаємось, що це модна техніка вирізування орнаментів з паперу та декорування будь-яких поверхонь. Зокрема у Wikipedia повідомляється, що декупаж прийшов з далекого XVI ст., коли незаможні люди не могли купувати розкішні вироби Made in China, якими прикрашали інтер’єри багаті горожани, та вдавались до їх імітації за допомогою простих паперових картинок, клею та лаку.

Якщо заглянути до академічних словників, скажімо В. Власова, то стане зрозуміло, що сам термін découpage (з фр. couper – різати) стосується ажурних зображень, які вирізувалися ножем з кольорового паперу. Також спорідненим є слово – декупюр – гра зображень з повтореннями і обертаннями.

Якщо звернутись до українського мистецтва, можна провести аналогію між витинанкою та декупажем у способі технічного виконання.

Якщо запитати, чому ці роботи не звуться рідним словом – витинанка, а декупажем – зауважимо певні розбіжності у їх призначенні. Витинанка більше наближена до народного мистецтва і, скажімо, витяті рокайлеві закрутки тут виглядають абсурдно. Натомість декупаж має широкі можливості у виборі тематики – від композицій історичного контексту до оп-арту чи деконструктивізму.

Якщо бажати поглянути на виставлені роботи не як на імітацію чогось коштовного, – скрупульозність виконання й матеріальна складова не свідчать про дешевизну – тоді можна сміливо “реабілітувати” декупаж від клейма підробки.

Якщо побавитись значеннями слова, то де купаж? (з фр. coupage – змішування задля покращення якості) окреслює пошуки тих граней нашого смаку, задля якого намагаємось отримати повноту насолоди.

Якщо Ви усе прочитали, то можете впевнено вирішити, що саме бачите перед собою – технологічні декупаж чи витинанку, пошуковий де купаж?, чи щось інше…

Орест Ґелитович

Орест Ґелитович

Народився 22 липня 1968 року.

Навчався: 1975-1983 рр. у спеціалізованій музичній школі С. Крушельницької, 1983-1987 рр. – художньому училищі ім. І. Труша, 1987-1992 рр. – Інституті прикладного та ужиткового мистецтва, 1999-2004 рр. – екстернатура в Люблінському Католицькому Університеті.

Персональні виставки:

1997 – Алібі в Етнографічному музеї.

2010 – МитТЄВОСТІ в Музеї Ідей.

Групові виставки: екслібрису в різних країнах Європи та батíку.

Найважливішими вважаються: ілюстрації до поезій Назара Гончара «Казка-показка про Байду-Немову» (1993) та «Суперравлик» (2008), співпраця з дитячим журналом «Зернятко» (1995, 2006-2011).