Виставка Memoria Fatum Міри Бачкур та Вадима Панченко

Будь-яка інформація, перш ніж стати іманентною частиною особистості, «обговорюється в ній», незалежно від того хоче цього людина чи ні.
Чуже слово мусить перетворитись у своє-чуже (або ж чуже-своє).
Чужі слова стають анонімними, присвоюються, свідомість монологізується, при цьому забувається початкове монологічне відношення до чужих слів.
Вони ніби входять в освоєні чужі слова (проходячи через стадію «своїх-чужих» слів). Далі монологізована свідомість як одне єдине ціле вступає у новий діалог (уже з новими «чужими голосами»).
Цей проект є певною формою сповіді.
Він випробовує совість, намагається віднайти гріх, що прагне перебувати у невідомості. Сповідь залишається таємницею, хоч і відбувається у публічному просторі. Це психологічна бесіда, яка дає суто людське полегшення.
Це спустошуюча розмова, яка скеровує у нове русло.
До Обнулення.
Це діалог, який не відбудеться, він близько, але він закритий в середину контейнера.
Роботи як контейнерування, що допомагають позбутись переживань. Контейнер реагує на вторгнення, стає ригідним і відмовляється відповідати на те, що ввійшло в нього, в результаті його складові контейнерування втрачають свою форму і сенс.