Виставка кераміки Ганни Друль та Ірини Марко «Сад»

Виставка художниць-керамістів, львів’янок Ганни Друль та Ірини Марко. На двох Ганна та Ірина представлять близько 20-ти робіт, більшість з котрих просто з печі.

Авторки активно провадять виставкову діяльність з 80-х років, не вперше виставляються разом,і їхній творчий тандем , як і кожна самотньо, здобув неабияке визнання в галузі художньої кераміки України. Твори зберігаються у провідних музеях України, а також приватних колекціях США, Європи, Японії, Німеччини, Польщі, України, в тому числі й Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному (Полтавщина)

Концепція виставки:

У пошуках відповіді…

«Коло кожної хати, неначе коло палацу, росте великий сад, тут побачиш плодові дерева, які лише в цій країні прижилися: сила-силенна шовковиці білолистої та червонолистої…, горіхів, винограду… А на доглянутих огіркових грядках… висівають крокус, руту і гвоздику усіляких барв», – описував свої враження від подорожі Україною в середині ХVІІ ст. архідиякон, мандрівник, письменник Павло Алепський, зауважуючи певну знаковість саду в українському житті.

Мав рацію, бо «САД» в Україні – це набагато більше і ширше, ніж загосподарьована під плодово-ягідні культури територія. Адже український сад – не тільки спосіб забезпечити собі смачну зиму, це символ неперервності традиції, це один з ключових архетипів національної міфології, це світоглядний універсум. Щоби бодай пунктиром уявити поетично-символічно-метафорично-філософський діапазон українського саду, вистачить згадати Сковороду з його «Садом божественних пісень», Шевченка з його «Садком вишневим коло хати» і Ліну Костенко з її «Садом нетанучих скульптур».

Нині маємо керамічний сад від Ганни Друль та Ірини Марко, сповнений символічно-абстрактних рослин\плодів та підступних спокусниць – територія підсумків і сподівань.

Бо: «Сад не ліс, що виростили, то маємо», – жартують\констатують авторки. Їм, як і всім нам оце вже другий рік постійного стресу, потрібні орієнтири і відповіді, яке це все (мистецтво/життя) має тепер бути і для чого це все? Художники – інтуїти, вони не завжди можуть пояснити, але здатні відчути.

Історик мистецтва Наталія Космолінська