Виставка Галини Жигульської

Магія ілюзії

Художник Ігор Дюрич згадує щодо легендарного львівського художника Олександра Аксініна: «Він не викладав, тож «офіційних» учнів у нього не було. Але він справив на багатьох величезний вплив, не прямо, а опосередковано, як Сократ чи Чжуан-цзи. В цьому розумінні він багато дав тим людям, які могли і хотіли брати». Серед тих, хто отримав «мистецьке щеплення» Аксініна, була й Галина Жегульська. На відміну від Аксініна, чия авторська універсальна метамова адаптувала різноманітні традиції і культурні коди світу, Жегульська оперує виключно лаконічними геометричними композиціями. Тоді, у 1980-х, коли соцреалізм вимагав від мистецтва зрозумілості і доступності, твори молодої мисткині, де вона «бавилась» у оптичні ефекти та кінетичні ілюзії, сприймались як андеграундна зухвалість. Сьогодні її віртуозні різнокольорові «матриці» – взірець успішного синтезу інтернаціонального шифру орнаменту і формальних пошуків опарту. Стартувала графіка Галини Жегульської у чорно-білій гамі. Але з роками емоція виборола у логіки якщо не першість, то, принаймні, паритет. Тож квадрати, ромби, трикутники, прямокутники і трапеції поступово набували тьмяно-вишуканого забарвлення, де домінували фіолет, синій, сірий, оливковий тони. Сьогодні Галина Жегульська не боїться вживати яскраві кольори. Вони, тим не менше, залишаються у площині складного нюансного колориту, що надає «килимам-писанкам» Жегульської особливої «місячної» мерехтливості. Класики опарту стверджували, що їх твори спонукають глядача до активної співучасті у творчості, адже око генерує форму, трансформуючи «матерію» живопису в «енергію» видимого образу. Галина Жегульська продовжує визначати можливості візуальних особливостей людського ока і механізми перетворення ілюзії в емоцію, відшукуючи моменти гармонії у досконалості геометричної композиції, провокуючи за допомогою лінійки і циркуля занурення глядача у стан «візуальної медитації».

Історик мистецтва Наталія Космолінська