Виставка «Євген Лисик. Μινώταυρο»

Графічні та малярські цикли Пікассо стали своєрідним джерелом натхнення для Євгена Лисика, зокрема для серії робіт на тему міфології, яка включала в себе й Мінотаврів. Подібно до грецької міфології, де в одній істоті могли єднатись людина та тварина, Лисик об’єднував у єдине ціле чоловіків та звірів, жінок та птахів. Так намагався показати, що в душі найстрашнішої, найтемнішої істоти є людське начало, співчуття та любов. Надзвичайно складні та психологічні образи пронизані прагненням краси попри розуміння власної потворності.

Трактування Мінотавра як вигнанця, як істоти, що не сприймається суспільством прийшло в результаті переосмислення життя навколо та призвело до ототожнення Мінотавра зі сучасною людиною. Подібно до міфологічного чудовиська, людина XX-ХХІ століття блукає в лабіринті: як зовнішньому, так і внутрішньому. Мінотавр, здавалось-би, з негативного героя трансформується в трагічного. Незважаючи на своє походження, він не належить ні світу богів, ні світу людей, ні світу тварин – приречений на життя в лабіринті, який є для нього одночасно і будинком, і в’язницею. Він то філософ, який розмірковує про будову світу і своє місце в ньому, що розуміє і приймає свою долю, то сильна та справедлива істота, що допомагає людям, то лірик, який прагне краси та кохання. Та, ким би він не був – розумною подобою людини, що замкнена в анімалістичному тілі, чи все ж твариною, що нездатна впоратись із своєю людською суттю, – Мінотавр залишається чудовиськом, бо таким його роблять люди… залишається нескінченно самотнім (с) Остап Лозинський, куратор проекту