Виставка «Андрій Сагайдаковський. Прогулянки»

Виставка знакового художника Андрія Сагайдаковського. Прикметним є те, що власне в ці дні триває його велика ретроспектива в Мистецькому Арсеналі, а у Львові на час новорічних та Різдвяних свят рефлексуватиме персональний проєкт цього ж автора «Прогулянки».

Естетичний досвід може дозволити нам побудувати концепцію краси, революційний досвід дає нам доступ до політичних питань, прогулянка здається, на думку багатьох, більш банальним, біднішим досвідом. Тож візьмемо досвід прогулянки, її повільність, її регулярність, що значно подовжують день. І просто поставивши одну ногу перед іншою, ви побачите, що надмірно розтягнули години. Отже, ми довше живемо під час ходьби. Не в тому сенсі, що це подовжить нам життя, а в тому сенсі, що під час ходьби час сповільнюється, глибше вдихається.

Під час прогулянки, особливо якщо це походи, які відбуваються впродовж декількох днів, неможливо не пережити низку емоцій, не випробувати певних вимірів, які, власне, є багатством досвіду і являють цінні думки. Ходьба дозволяє нам вийти за межі суто математичної або геометричної концепції простору й часу. Досвід ходьби також дає змогу проілюструвати певну кількість філософських парадоксів, таких як, наприклад, вічність миті, єднання душі й тіла в терпінні, зусиллі та мужності , усамітнення, наповнене присутністю, творчою порожнечею тощо.

Крім того, взаємозв’язок між тілом і простором вражає: краса пейзажів стає більш інтенсивною, коли ти годинами гуляєш, щоби перетнути перевал.

Ми знаємо прогулянку Канта в садах Кенігсберга, подорожі юного Руссо пішки від Ансі до Турина, від Парижа до Шамбері, прогулянки Ніцше у високих горах Енгадіна, щоденні виїзди з Торо в ліс і знамениту дорогу Керуака. Саме під час ходьби вони складали свої роботи, приймали та поєднували свої думки, відкривали нові перспективи.
Ми гуляємо, щоби знайти одне одного?

Гуляючи, ти залишаєш соціальні маски, нав’язані ролі, бо вони вже не корисні. Ходьба також дозволяє заново відкрити для себе низку простих радощів. Ми отримуємо задоволення від їжі, пиття, відпочинку, сну. Задоволення на рівні існування: насолода від елементарного, це дозволяє кожному повернути певний рівень справжності.
Але ми можемо піти ще далі: ходьба також дозволяє заново винаходити себе. Прогулюючись, усе знову стає можливим, ми знову відкриваємо значення горизонту. Сьогодні бракує відчуття горизонту. Мережа нескінченна, але плоска. Ми серфимо, ковзаємо, але відчайдушно залишаємось на поверхні, на поверхні без глибини. Мережа не має горизонту.
Існують різні стилі ходьби. У місті є прогулянка – поетична, привітна, електрична. Існує прогулянка, яка дозволяє нам на мить вийти із замкнутого простору, відпустити клопоти про роботу, навколишню нервозність. Існує паломництво, яке водночас є викликом, випробуванням, аскетизмом, досягненням. Існує велика екскурсія, яка має більш спортивний вимір, але також пропонує обіцянку грандіозних пейзажів.