Живи, якщо хочеш

Трохи продовженого щирим сміхом життя, кілька милих вуху мелодій, декілька забутих власних фантазій і настрій світлої туги – залишила нам остання картина фестивалю «Нового німецького кіно» – «Біжи, якщо зможеш».

Не надто відомий режисер Дітріх Брюггеманн відзняв на перший погляд звичайнісіньку мелодраму, проте в її, наче, легкому настрої заклав кілька людський трагедій та трохи щастя.

Бен замкнутий в собі інвалід, він змінює одного за одним волонтерів, яких присилає соціальна служба. Пригнічена людина прагне пригнічувати когось іще. Бен цинічно поводиться зі всіма помічниками, та натрапляє на Крісітіана, легкий, комунікабельний характер якого приходиться до душі Бену.

Бен днями просиджує в інвалідному візку та зі свого балкону спостерігає навколишній світ . Вже другий рік він бачить дівчину на велосипеді, яка весь час їде на червоне світло. Одного разу мало не збиває з ніг Крістіана і входить в життя обох юнаків.

В картині багато музики, класика переплітається з сучасними медитативними композиціями, навіюючи неоднозначний трохи сумний настрій.

Бен зі всіх сил старається показати, що він не потребує нічиєї допомоги, насправді він закривається від навколишнього світу, бо ніяк не може розпрощатись з минулим. Проте, в його життя вривається Аніка зі своїм власним страхом. Дівчина – музикант, але вона боїться сцени. Бен не контактує зі світом тому що він відчуває себе нікому не потрібним. Аніка боїться виконувати соло, бо її нібито болять пальці. Бен таки переконує дівчину зіграти і тим самим він дає собі надію на переродження, проте сам не вірить в те, що таке може бути. Саме страх перед новим життям, жене його на озеро, де сталась страшна трагедія, що забрала його кохану та прикувала Бена до ліжка. Хлопець намагається втопитись, та Аніка з Крістіаном рятують його.

Кіно насичене фантазіями, троє друзів весь час вигадують різні небилиці про себе, про світ довкола, про своє майбутнє. Здається, кожен боїться, бо навіть веселий та прагматичний Крістіан, який хоче стати лікарем – патологічно не переносить крові. Молоді люди придумують власний світ, в якому комфортно та тепло втрьох спати в одному ліжку. Тут, зауважте, просто спати і не більше. Дітріх Брюггеманн вирішив не підтримувати загальну моду на блятство.

«Біжи, якщо зможеш» – не про кохання, бо не ясно хто кого розлюбив, а хто кого любить; не про дружбу, бо між героями існує просто взаємодопомога, навіть не про мрії кожного із них. Просто троє чужих людей зустрічаються в якийсь період життя і витягують одне одного з темної безодні.

Ось вони сидять троє на Беновому балконі. Завтра кожен піде жити своїм життям, проте ще зараз вони тут, мріють про дельфінів та морську глибину, що підніме свої хвилі до балкону, і тоді не доведеться нікуди йти…

Мирослава Ляхович