Вбити зерно смерті

Фестиваль «Нове німецьке кіно» відкрила картина Кріса Клауса «Щоденники з Полла». Клаус працює з коротким метром та документальним кіно, саме в «Щоденниках» автор не лише поєднав історичне з документальним, але й взяв за основу драматичний жанр. Хоча фільм теж частково документальний, адже знятий на реальних подіях з життя письменниці Оди Шефер.

Кінокартина «Щоденники з Полла» на тлі історичних подій розповідає про народження та занепад людського духу. Молоденька Ода приїжджає з Берліну на узбережжя Балтійського моря в родинний маєток свого батька професора медицини. Дівчинка попадає в світ непевності та розрухи. Адже на дворі 1914 рік , війна ще не почалась, проте в Прибалтиці неспокійно, народ поглинули політичні суперечки. Ода потрапляє в справжнісіньке царство смерті. Її батько викуповує в російських царських солдат трупи анархістів і на старій лісопилці проводить на них досліди.

Мала теж мертва, всередині, вона привозить зі собою смерть, а саме – труну з мертвою матір’ю, яку ховатимуть на території маєтку.

У фільмі до огиди реалістично зображено хитромудрі операції професора. Ода спостерігає за батьком, всотує в себе всю його майстерність. Професор живе своїми дослідами, стара лісопилка – справжнісінький «храм науки» з численними експонатами з людських тіл, але геній забуває про свою головну місію – лікувати. Його досліди вбивають все людське; єдине, чого прагне батько Оди – це добитись визнання в науковому світі. Від такого фанатизму страждає вся сім’я, друга дружина, та її діти. Професор не має їх за людей, для нього то всього лиш тіла…

Картину наповнюють майстерні операторські плани. Оператор Даніела Кнапп знімала повнометражні фільми та короткометражки, тому тут присутні як і хороші загальні плани, так і деталізована зйомка, притаманна саме короткому метру. Добре відзняті деталі допомагають глядачеві заглиблюватись у фільм ( жучки, розчавлені в чиїхось руках, розтерті стеблинки, крупні плани тілець мертвих діток – здавалось, всього лиш деталі в одному велетенському конструкторі сюжету, але вони творять настрій – основу сприйняття картини).

Якою б похмурою та холодною не здавалась спочатку атмосфера фільму, все ж він насамперед про людські почуття. У «злого генія» – професора, виявляється, виросла надзвичайно чутлива дитина. Ода, спокійно спостерігаючи за страшними дослідами, вчиться лікарської майстерності, щоб допомагати іншим людям. Батько бачить в ній великий потенціал, як він каже, справжнє чоловіче начало, навіть не дочку, а просто особистість, майбутнє втілення його майстерності.

Проте, Ода насамперед дівчина, її завмерла душа прагне людського тепла. І це тепло приходить до неї в образі пораненого молодого анархіста на прізвисько Шнапс. Спочатку просто з гуманних поривань, а потім з почуттєвих , Ода допомагає хлопцеві вижити та сховатись від царських посіпак. На столі, де батько розпотрошив всіх друзів молодого Шнапса, дівчина зашиває йому рани, рятуючи юнака від гангрени.

Режисер тонко підмічає людські компроміси: професор йде на компроміс зі своїм істинним покликанням в ім’я в наукових досягнень, а його дочка ставить під загрозу сім’ю за ради одного людського життя. ( Момент, коли дівчина давить в руках жабу, щоб її квакання не видало Шнапса – на терезах ставлення до живих створінь).

Клаус у своєму фільмі старається майже не зачіпати політичних питань, проте деякі моменти фільму  відображають позицію що до російських інтервентів в Прибалтиці та симпатію до волелюбних людей в образі Шнапса( змалювання російського хамства, історія про мікроби, пташку та крапельку від Оди, де пташка уособлює Російський імперіалізм, який хоче заклювати інші менші народи).

Хоча, як зазначає Петра Кюмпель-Маєр ,представник Ґете-Інститут, яка презентувала фільм на відкритті : «Клаус намагався показати у своєму фільмі насамперед політику людських почуттів, а історія то лише рамки, в які ті почуття були загнані. Фільм не про історичні суперечності, він про людину».

У картині звучить фраза: «Професоре переладнаєте лабораторію знову в лісопилку, і цей ліс принесе вам щастя…» Проте, батька Оди не цікавить життя, він продовжує плекати зерно смерті, не помічаючи, як розвалюється його родина, а дочка переховує анархіста. «Щоденники з Полла» не просто фільм про смерть, він про духовне її втілення.

Кульмінацією фільму стає пожежа в лабораторії. Шнапс рятує Оду від смерті, тим самим зраджуючи свою ідею, адже потрапивши до рук її родини та російських солдат, він не зможе воювати за свій народ (момент, де Шнапс стоїть перед палаючим будинком і вагається; не відомо, що тоді написаного в нього на обличчі – почуття обов’язку, любові чи просто щось істинно людське).

Поряд з Одою «пишно проросте смерть» : Шнапс застрелиться, згодом вб’є себе її батько, не залишиться родини. В голові Оди ще довго лунатиме батькова фраза: «Ми з народження несемо в собі зерно смерті, і в кінці наші почуття помирають вкупі з тілом…». Проте, Ода кожного дня бере до рук свій щоденник, де Шнапс говорить до неї з пожовтілого паперу: «Напиши мені листа…». Вона точно знає, що вже давно викорчувала в собі те чорне зерня…

Мирослава Ляхович