Українські реалії на італійський манер

Скоріш за все,  Джуліо Манфредонія, режисер комедії „Ну й нехай”, ніколи не бував в нашій країні, проте його історія про бізсненсмена Четто виявилась дуже близькою для українського глядача.

Дія відбувається в бідній провінції, що живе за законами абсолютної корупції. Тут ніхто не знає про чеки в магазинах та дозволи на забудову землі. Люди підкоряються бандитській верхівці, яка давно спочила на лаврах вседовзоленості. В цій місцевості кілька бандитуватих бізнесменів , а саме Четто Ла Квалункве та його шайка – „основні гаранти” брутального беззконня. „ Хтось мені заборонить мати по дві дружини, дві машини чи два будинки?” –запитує головний герой. А й справді – ніхто не заборонить, єдине , що робить тамтешня громадськість – то захоплено плескає руками і погоджується зі всім, що робить їхній Четто.

Одного разу Четто вирішує узаконити своє правління в цій південно- італіїській провінції і йде на вибори мера. І тут у фільмі Манфредонії зявляється опонент Четто – бідний інтелектуал, правдиві ідеї якого просто розчиняються серед хамства та безпорядку. Проте, в Четто все під контролем: і виборці, задобрені грішми, і сфальсифіковані бюлетні, і преса, якій лише Четто „замовляє музику”.

Зважаючи на тупість та обмеженість головного героя, комедія „Ну й нехай” переповнена плоскими, подекуди вульганими жартами, через що фільм навіть не претендує на сатиричний чи іронічний зміст.

Напевне, „Ну й нехай” в Італії можна було назвати легкою комедією, проте для нашого глядача фільм скоріше трагічного характеру…

„Чи я допоможу бідним ? – кричить з трибуни мера Четто, – звичайно ж ні !!!” Ну й нехай…  Оплески.

Мирослава Ляхович