Вистава «Еклезіаст»
Смачний воркшоп: що робити з покинутою фабрикою повидла у Львові
За словами співзасновниці Асоціації культурних індустрій Божени Закалюжнаої, всі пропозиції мають спільну ідею.
«Чому ми обрали фабрику повидла? Ми не перші, хто туди приходить. На фабриці вже відбувалися Тиждень актуального мистецтва, Fashion Week, кінопокази в рамкахФестивалю сусідів на Підзамчі, інші фестивалі. Асоціація культурних індустрій спершу мала задум просто змінити індустріальну споруду на культурний центр. Пізніше нам вдалося зустрітися з власником фабрики повидла Олексою Курилишиним і дійти згоди. Разом із учасниками, українськими експертами та міжнародними тьюторами ми хотіли би знайти модель регенерації індустріальних об’єктів, яка підходить саме для України».
Чотири команди воркшопу працювали незалежно, проте всі пропозиції мають спільну ідею. По-перше, фабрика повидла має змінити на краще життя мешканців району Підзамче, по-друге, культурний центр на Підзамчі повинен працювати не просто на користь його а спільно з ними. А якщо об’єднати та допрацювати ідеї, запропоновані на отримаємо цілісну концепцію розвитку фабрики повидла.
Тьютор – Тім Трюґер, архітектор, співзасновник асоціації HausHaten, Ляйпціґ.
Команда Тіма Трюґера вважає, що єдиний шлях до регенерації фабрики повидла – це постійне піклування про цей об’єкт та увага з боку міста. Все інше – прямий шлях до подальшої деградації як самої фабрики, так і всього району Підзамче. Тому є сенс розглядати фабрику повидла лише в контексті району та цілого міста. Вона може бути одним з об’єктів на промисловому туристичному маршруті Львова, тим паче що поряд із фабрикою розташовані також Алмазний завод та хлібокомбінат.
Маршрут дозволить вивести її з ізоляції та пов’язати з життям міста. Місто зі свого боку має створити комфортні умови для пішоходів. Простіше кажучи – зробити тротуар по вулиці Богдана Хмельницького, яким можна було б дістатися до фабрики повидла пішки. Як стверджує команда, дорога займає всього лише 15-20 хвилин від центру. Окрім тротуару, необхідно відкрити перші поверхи будівель вздовж вулиці для різних закладів, а перший поверх самої фабрики перетворити на публічний простір на кшталт недорогої кав’ярні чи бібліотеки.
Фабрика повидла, що запрацює в новому режимі, має дати поштовх до розвитку всієї території Підзамча. А для початку потрібне принаймні одне підприємство, вважає команда, яке би постійно тут діяло. Воно стане імпульсом для розвитку всієї фабрики повидла.
Тьютор – Артур Вабік, співзасновник творчого простору у колишній фабриці Miraculum, Краків
Команда Артура Вабіка зосередилася на функціях та наповненні майбутнього культурного центру фабрики повидла. Перш ніж очікувати на інвестиції, потрібно вдихнути життя у фабрику, зробити її популярним і потрібним львів’янам місцем, з дружньою та креативною атмосферою, вважає ця група.
У цьому культурному центру мають поєднатися бізнес та мистецтво – резиденції, галерея та майстерні. Заробляти гроші він буде з оренди приміщень, роботи кав’ярень, а також з вечірок та концертів. Мистецтво та бізнес мають служити місцевій спільноті, переконана команда. Для цього на фабриці мають відбуватися не лише комерційні заходи, а й некомерційні концерти, ярмарки, має діяти бібліотека. Пам’ятаймо і про дитячу програму.
Саме діти можуть привести на фабрику повидла своїх більш скептичних батьків. Вигляд фабрики, зручне розташування просторів усередині, велике подвір’я, достатньо простору для творчих експериментів – це реальні переваги для майбутнього культурного центру. Образ фабрики серед молоді Львова як таємничого і привабливого місця також зіграє на користь цій ідеї. У той же час не можна заплющувати очі на аварійний стан будівлі.
Негативний імідж Підзамча може легко відштовхнути потенційних гостей фабрики. Є і ризик байдужості місцевого населення до тутешньої культурної програми. Тому подвір’я центру має бути відчинене 24/7, ніби запрошуючи увійти на територію недовірливих гостей. А головне, Фабрика повидла має спершу заявити про себе як дійсно класний культурний центр і вкласти всі сили в те, щоб дійсно ним стати.
Тьютор – Пол Ельснер, засновник незалежного мистецького і навчального простору GEH8 Kunstraum und Ateliers, Дрезден.
Привабити публіку на фабрику повидла буде доволі складно, вважає ця команда. Маємо справу не з центром міста, і не з туристичним маршрутом, що гірше – навіть для місцевих мешканців може бути незрозуміло, навіщо йти на фабрику. Тому спершу головне завдання – привабити ідеї. За ними прийдуть люди, переконує команда Пола Ельснера.
Її ідея має три складники: виробництво, дистрибуція та натхнення. Для виробництва варто створити соціальну мережу творчих людей. Їхні ідеї втілювали б місцеві мешканці на фабриці. Команда пропонує почати із закупівлі недорогого й простого обладнання для друку, роботи з деревом, пластиком тощо. Усе, що виробляють на фабриці, професійні торгові агенти продаватимуть у сувенірні крамниці Львова. Саме це й зробить проект життєздатним.
А під натхненням мають на увазі програму навчання як творчої спільноти, так і місцевих мешканців. Це звичний набір заходів: концерти, майстер-класи, лекції, виставки, кінопокази. Тож цей проект водночас має підтримати місцеву спільноту і креативний клас, надаючи художникам зручні та недорогі майданчики для розвитку і роботи, а також відсоток від продажу виробів, а місцевим мешканцям – робочі місця. Команда вірить, що об’єднуючи людей навколо виробництва, поступово можна вплинути і на їх рівень культурного та творчого розвитку, а також заохотити змінювати життя на краще своїми силами.
Тьютор – Аґата Етмановіч, менеджер програм у Fabryka Sztuki, віце-президент Impact Foundation, Лодзь, Польща.
Саме на сталому розвитку культурного центру зосередили увагу учасники воркшопу разом із тьютором Аґатою Етманович . Фабрику повидла пропонують зробити єдиним простором для творчої спільноти, який дав би старт до розвитку району Підзамче, змінив його імідж серед львів’ян та об’єднав місцеву спільноту. При цьому цей простір має працювати не інакше як за принципом самоокупності.
Перш за все, культурний центр має запропонувати робочі місця для мешканців Підзамча. При цьому залучати людей потрібно саме як співорганізаторів життя Фабрики повидла, а не тільки як глядачів. Скажімо, проекти із розвитку локального підприємництва були б дуже корисними в цьому середовищі. Окрім цього, до створення простору фабрики варто залучати різні вікові та соціальні групи. Так, нескладно заохотити як людей старшого віку, так і дітей, щоб посадити рослини у громадському саду. У майбутньому одним із соціальних підприємств на фабриці може бути виробництво повидла, скажімо, із яблук, зібраних у цьому ж саду. Так само і митці-резиденти, котрі прийдуть на Фабрику повидла, мають організовувати творче дозвілля для мешканців Підзамча та залучати їх до участі у своїх проектах.
Команда розробила загальну модель тривалої сталої роботи та окупності культурного центру. Його бюджет може складатися із грантів та пожертв для некомерційних ініціатив, скажімо, для резиденцій художників, із прибутку від оренди майстерень, продажу білетів і послуг.
