П’ять життів Ільви

Півстоліття життя знаменитого французького режисера дали світу понад п’ятдесят кіношедеврів.
Клод Лелюш фільмував кохання, радості, печалі людей та їхні історії, подібні до наших; проте найчастіше в його фільмах панувала тема жінки та її внутрішнього світу. Чого вартий лише перелік картин з фільмографії : «Чоловік та жінка», «Нічна жінка», «Едіт та Марсель» і недавньо знятий «Жінка та чоловіки». Саме цим, 43 фільмом Клода Лелюша, розпочався фестиваль «КІНО: Жіночий Стиль».

Композиція сюжету зав’язана на п’ятьох романах головної героїні Ільви. На тлі її кохань відбуваються численні історичні події, хоча найбільші війни та поразки відбуваються в серці героїні.
Режисер непослідовний в сюжеті, і це інтригує. Спершу ми бачимо фінальний епізод, далі режисер пірнає в середину життя своєї героїні, а саме – в кульмінацію сюжету. Отож, ми спочатку дізнаємось, що Ільву судять за вбивство. Адвокат, який її захищає, поступово підіймає нам завісу таємниці з її непростої долі. Дочка проститутки, відчайдушна дівчина з ангельськими очима йде рятувати свого вітчима від рук фашистів. Батько залишається живим, та «гине» Ільва в обіймах закоханого в неї німецького офіцера. Так починається її другий роман, а перше кохання, молодий юрист, з яким вона була чистою дівою, відходить в небуття. Тепер Ільва смакує роль шльондри-колабораціоністки, але вона всього лиш закохана дівчина. Війна завершується, зникає як марево її роман. Вона – знеславлена безпорадна жінка, яку від ганьби рятують два американських солдати. Ільва розкриває свій жіночий потенціал удвоє, чи пак на двох: у фільмі проскакує трохи затерта лінія розпусного французького кохання. Одностатеве кохання або ж троє в ліжку – стало буденністю. Отож, Ільва не може вибрати між двох красенів, і тут її виправдовують щирі почуття, вона просто «хворіє» на кохання. Хоч доля не бариться вибрати за неї. Ільва таки виходить заміж за одного із них, смерть останнього і приводить її на лаву підсудних. Саме там жінка знаходить кохання всього свого життя, кохання розуміюче, турботливе, таке кохання, що врятує її життя…

Одрі Дона, яка зіграла Ільву, чудово перевтілюється з невинної дівчини в образ «німецької підстилки», з неї вмить виростає дружина відомого американського магната. Від початку кінокартини Дона дивиться на нас наївними чистими очима, які на завершення стають повні журби , проте без краплини відчаю. «Будеш плакати – залишишся один, засмієшся – засміються всі з тобою», – говориться у фільмі.
Загалом фільм дуже атмосферний, зачіпає французький рух опору проти фашистів. Режисер вкраплює у фільм історії відомих людей, що певним чином перетинаються з основним сюжетом.
У фільмі Лелюша не має ворогів та героїв. Він сміло зображає колабораціонізм французів та німців, що нишком грають «Марсельєзу». Проте, фільм таки патріотичний, як не крути, а Лелюш не уникає кількох популістських кадрів про оборону Франції, хоча ми всі добре знаємо, як Франція швидко капітулювала.
За прекрасне музичне оформлення треба подякувати Лауріну Куазону та Френсісу Лею. Це і відомі класичні мотиви, та естрадні мелодії тих часів, що слугують доповненням до образів змальованих режисером.
В кінці фільму виявляється , що він частково автобіографічний. Клод перебирає свої спогади, у спогадах весь фільм копаються його герої, ця картина – просто перевтілення життів. Одні і ті ж актори грають всі наступні потомства головних героїв. Все повторюється, колу перевтілень не має кінця; не завершується переродження в коханні, адже любов – це довга дорога, квиток назад буває значно дорожчим, ніж квиток туди…
Мирослава Ляхович