Невеличка квартира на першому поверсі з аутентичним хрестовим склепінням справляє враження «салону». Це ніби закритий жіночий клуб – на стіні величезне дзеркало, поряд з ним два крісла, манекен, журнальний столик. Навпроти дзеркала – диван, а на комоді кілька капелюшків. Тут пані можуть випити кави, попліткувати, подивитися модні новинки в закордонних журналах.

Але насправді тут збираються не тільки панянки в капелюшках і в сукнях з кринолінами. В цій квартирі-ательє проводить репетиції етно-гурт «Йорий Клоц», але завдяки товстезним стінам сусідам це не заважає.

Юля Рибка в першу чергу художниця, за професією – дизайнер одягу, а в загальному – творча людина. Закінчила Художній коледж Труша (спеціальність художня вишивка), а потім Львівську академію мистецтв (спеціальність – дизайнер одягу).
Весною 2011 року приймала участь в Lviv Fashion Week, в студентському показі. Юля представила тоді свою дипломну колекцію. Її тема – голландський живопис 17 ст. Це картини Рембрандта і Хальса, особливо портрети. Для картин характерні темні кольори, а для одягу – білі комірці, в жіночих сукнях – пишні спідниці.

Її улюблені дизайнери Вівьєн Вествуд та Джон Гальяно. У вільний час займається в театрі тіней «Див», працює з графікою та живописом.

Про що думають сусіди

Про те, як стати дизайнером одягу
Під час навчання робила речі з якимись умовами, бо були конкретні завдання. А після закінчення академії почався «творчак». Багато працювала на замовлення. Тоді і відчула себе власне як дизайнер одягу.

Про пошуки ідей
Надихає… Все! Ідеї є всюди. Навіть буває йде якийсь бурлака, щось на себе начепив – це вже ідея, треба запам’ятати. Як то використати, вже від мене залежить.

Про страхи та амбіції
Після навчання в академії повернулась в рідний коледж працювати. Мабуть тому й досі відчуваю себе студенткою. Найбільше боюся критики. Коли щось малюю, то дивлюсь ніби з точки зору одного викладача, потім іншого. Є одна робота, яку я вже два роки постійно перемальовую. Але створювати нові колекції та показувати їх дуже хочу. Бо звичайно ж маю амбіції.

Про традиції та креатив
Проблема Львова або й України в одноманітності. Не тільки в одязі, але й загалом в мистецтві. Подивишся якусь графіку або живопис і видно, який Львів консервативний, боїться відступити від традицій і боїться експериментів. Це відчувається на будь-якій виставці, коли молодий художник починає щось креативити, то загальна думка буде «Та ні, то так не можна!». І в одязі так само. Коли я почала працювати на замовлення і пропонувала клієнтам одяг за своїми ескізами, то вони дуже боялися. Поки вони не побачать те, що я пропоную, десь на вітрині або по телевізору, доти не захочуть. Але стоп. Так вже не цікаво, тим більше якщо є бажання шити в дизайнера.

Про ретро Львів
Львів живе стилем ретро. Це така ніби ностальгія за довоєнним Львовом, 20-30-ими роками. Я навіть проводила опитування, який людям найбільше подобається період. І майже всі називали саме цей проміжок. Бо це Львів. В якомусь іншому місті, інші роки б називали.

Про підсумки року
Які підсумки? Великі проекти закінчились ще минулого року і будуть в наступному році. Я не живу минулим, дивлюсь тільки в майбутнє. Хотілося б наступного року поїхати в Іспанію. Це мої такі особисті сентименти.