Оксана Забужко про сучукрліт, догниваючий труп Совка та історію-суку

Існує думка, що коли письменник стає улюбленцем мас – він втрачає свій талант, а саме списує всі свої істини і стає доступним загалу… Вчора Львівську філармонію окупувала маса людей – всі хотіли побачити цю екстравагантну, резонансну, сміливу письменницю та поетку Оксану Забужко.

З вигляду тендітна жінка, вийшовши на сцену, затиснула в свій кулак публіку і не відпускала до завершення вечора. Насамперед, письменниця розповіла про свою працю над новою книгою про Юрія Шевельова. В книгу ввійде її переписка з цим відомим славістом-мовознавцем, також власні роздуми та ремарки Забужко. Презентація книги скоріш за все буде в жовтні. На завершення розповіді про своє нове творіння, пані Оксана дала пораду молодим авторам : «Коли ви працюєте над романом, оповіданням чи новелою – ви не повинні бачити нічого навколо – це повне занурення в себе».

Забужко говорила про свою останню опубліковану книгу «Музей покинутих секретів». Авторка дала деякі роз’яснення до змісту, частково висловила власну думку про роман. Чому саме зачепила тему історії, чому саме УПА, адже всім відомо, що авторка народилась на Східних теренах. На це Забужко відповіла , що УПА було справжньою ниткою історії, яка зв’язувала не лише Західняків, але всю Україну, бо повстанці боролись за незалежність не тільки Галичини чи Волині, а всієї України. Тому, ця тема не має бути чужа нікому, не зважаючи на місце його проживання.

Письменниця майже не торкалась такого резонансного роману, як «Польові дослідження з українського сексу» . Прозвучав легкий натяк на те, що з віком відбувається переоцінка цінностей та інтересів. Основний наголос потрібно ставити не на інтимному, особливо, коли це стосується людей, до яких прислухаються маси.

Публіка ставила багато запитань, через те весь вечір відповіді на запитання чергувались поезією зі збірки «Друга спроба» та інших збірок, які перегукувалась зі сказаним у відповіді. Коли вперше у якомусь запитанні пролунала тема політики, то Забужко одразу відмовилась зачіпати «оту брудну тему», але потім ніхто і не помітив, як творчий вечір перейшов у політичну, чи, навіть, патріотичну промову. Письменниця торкнулася своїми гострими словами і влади, і самої політичної ситуації. Як вона зазначила – чому це народ дивується – звідки повилазили ці монстри, які нами правлять, адже вони завжди були поряд, вони ніколи не зникали, це черв’яки на догниваючому тілі «уересеру»; в нас ніхто нічого не перебудовував, старе догниває самостійно.

Поетка прочитала вірш про пожежі в Італії, що перекликались з тим же горем в нашій країні. Також, була зачеплена тема Грузинської війни, після чого пролунав вірш, де Забужко спочатку вірить в перемогу справедливості, а потім називає історію – сукою. Скільки загинуло, згнило, а «ВОНИ все йдуть і йдуть та заважають НАМ спокійно жити».

Зал періодично вибухав гучними оплесками, з розумінням хитаючи своїми головами. Не забула Забужко поговорити і про сучасну українську літературу – як все починалось, на фактично пустому місці : «Так, багатьох вже дістали карпо-дереші з оцих гучних тусовок, але подумайте, саме вони переконали видавців, що українська література може бути популярною, на ній можна заробляти гроші, а значить її можна і треба видавати».

Забужко запитали, чому вона часто вживає слова, які загалові є незрозумілими. «Так саме ці слова і визначають обмежене коло людей, які мене читають»- відповіла письменниця.

То, можливо, ця маса, що зібралась того вечора і була саме розуміючою меншістю, а чи не варто припустити, що все таки наша нація починає вириватись з туману попсового російського бруду.

Оксана Забужко завершила вечір дуже інтимним віршем , який все ж таки пролунав, як громадська лірика , наче письменниця в той момент стала, не побоюсь сказати, уособленням нації : “Чоловікам, державам і всесвіту – не чіпайте моїх кіл!”

Ляхович Мирослава