На Футбол

Вчора у Львові відбувся перший матч на новозбудованому стадіоні «Львів Арена» між збірними України та Австрії де ми перемогли 2:1, на котрому я також був і тут спробую поділитися враженнями від події.

Для мене футбол почався о пів на восьму, коли брат з друзями на машині підібрали мене на зупинці Стрийська – Володимира Великого. Кусок дороги до стадіону їхали досить довго тягнучись за іншими машинами котрі також спішили на футбол. Припаркуватися вирішили на парковці Ашану, бо не були впевнені наскільки забита стоянка біля стадіону. На підземному паркінгу також було багато машин з котрих виходили вболівальники з синьо-жовтими прапорами. Дехто вирушав в Ашан скупитися перед матчем, дехто йшов прямо на стадіон. Пішохідний автобус з людей дорогу переходив не зважаючи на червоний колір світлофору, машини терпляче чекали.

Біля дороги, стояли бабці з клітчатими сумками обвішані розами Карпат та збірної з кумедними шапками на головах, свистіли в дудки і закликали вболівальників купувати символіку, а також сємки і рибку до футболу. Також протягом всього шляху можна було чути «в кого є лишні квиточки», «треба білетика». Щоб попасти на грунтову дорогу, котра вела на стадіон потрібно було перелізти через досить широкі грати брами (Потоку назад брама не витримала і була скинута на землю). Стосовно грунтової дороги, то хтось пожартував, шщо спочатку запускають людей, де вони протопчуть стежки, будуть класти дорогу. По дорозі до стадіону можна було бачити імпровізовані кафе на стовбурах повалених дерев, де компанії людей розігрівалися перед матчем. На стадіон попали десь половина 9, великих черг перед входами не було.

Залишалося ще трохи часу перед футболом і ми вирішили купити теплого пива щоб загрітись і щось перекусити, пиво гріли нам ще хвилин зо 7 але так щось і не загріли. Пиво коштувало 20 гривень, від кого то не сказали, але стакани були від Рогань, не знаю чому не домовились з Львівським чи Першою Приватною. Стадіон був майже повністю заповненим — 31 879 гостей, декотрі правда не завжди сідали на свої місця, потім вставали, переходили, потім знов переходили. Далі на поле вибігла мініатюрна Руслана, котра з висоти трибун виглядала ще меншою. Вихід команд, талісманів Славека та Славка, співання українського гімну всім стадіоном, потім наприкінці гри перед другим голом стадіон ще раз співав гімн і це було супер круто — мурашки по тілі. Стюартом в нашому ряді були дівчинка, котра як тільки бачила дим з якогось місця, бігла сваритися щоб загасили папіросу, а дорослі дядьки швидко ховали їх і грайливо щось їй відповідали.

Так звичайно є ще що доробляти і на самому стадіоні і навколо нього, проте дуже тішить що в нас у Львові є такий гарний стадіон, хотілося щоб на ньому наша збірна нас тільки тішила!