Музика, яка поглинає

На сцену по черзі виходять музиканти Академічного симфонічного оркестру, Львівська філармонія наповнюється оплесками. Так 23 квітня о 18:00 розпочався “Вечір симфонічної музики”. Всі принишкли. Оркестр починає грати В. А. Моцарта – «Концерт для фортепіано з оркестром № 20 d-moll». Музика ллється дуже повільно і тихо. Закриваю очі і бачу, як на вітрі коливається м’яка трава, вона пестить смугляве лице. Музика далі лине плавно і ніжно, грає струнами вітру, що перебирає темне волосся. Романтична мелодія заставляє погляд підніматись вище, з’являються сумні нотки на фортепіано , закриті очі ловлять погляд сповнений печалі. Музика набирає сильніших обертів, вона тепер не звучить, а стогне, навіть плаче, виплакує свою журбу. Знов все стихає, опускається рука , невідчутно доторків нот, знову легкість і чистота звуку. Моцарт грає на почуттях, різкі переходи від радості до печалі, від романтики до реальності. Оголені емоції – закарбовані в музиці.

Концерт продовжується “Танцями Саломеї” Р. Штрауса. Музикантів на сцені стає більше, адже в цій речі мають лунати звуки глибокої тропічної ночі, моління закоханої Соломеї, шепіт і крик її серця. Музика звучить дуже глибоко, різкі стогони контрабасу передають пристрасть поганки закоханої в Св. Івана. Переходи музики в легкість мелодії малює картину місячної ночі. Оркестр стихає і враз знову зривається шаленими звуками лісу, тертям ліан об стовбури дерев , співом дивних птахів. Музика , наче поглинає, і ти вже всередині безкінечної звукової прірви. Звуки знову сповільнюються , Соломея завершує свій останній танець…

Програму вечора продовжує В. Сильвестров і його «Кантата для сопрано та камерного оркестру» на слова Ф.Тютчева та А.Блока. На сцені залишається малий склад оркестру, але саме цей склад грає фантасмагоричні мелодії , акомпанує солістці Тетяні Махновській. Музика набуває відтінків нескінченності, вона прагне простору, виривається назовні словами поетів.

На завершення оркестр грає Г. Малера – “Totenfeier”. Очі знову мимовільно закриваються. Музика звучить ніжно і пестливо, в очах дитинство, прогулянки літнім лісом. Мелодія згущується , десь за видноколом починається гроза, вона наступає звідусіль – шумом, громом, завиванням вітру. Важкі каплі розбиваються об широкі віти дерев. Світ навколо перетворюється на велике неспокійне море. Музика раптово зникає, стихає гроза , ліс мирно шумить оплесками задоволених слухачів.

Мирослава Ляхович