Лайка , люди і почуття на орбіті від Wiz-Art

Одним і з тематичних показів першого дня кінофестивалю Wiz-Art став показ під назвою «Лайка на орбіті». Як хто хоче, так і може інтерпретувати назву показу. Фільми об’єднанні як темами про космос, так і просто космічними фантазіями.

Перший фільм ЗАВИВАННЯ РИБИ 20’ Себастьєна Карфора. Творчі люди здатні перетворити на творчість будь-що, навіть роботу в кол-центрі. Поет Жульєн, щоб заробити на хліб насушний починає працювати оператором. Проте , йому ніяк не вдається встигати з цим ритмом роботи. Навіть в такому холодному середовищі він залишається собою. З уривків фраз абонентів йому вдається скласти вірш. А під кінець робочого дня, він знаходить рідну душу по той бік проводу. Ось чому привела його доля в цей кол-центр.

ЛАЙКА 8’ Авґусти Зуреліді – правдива історія про першу собаку в космосі. Лайку відправляють на вірну смерть, проте тварина це розуміє лише в космосі. Її довго готували до вильоту і втовкмачували про гордість та честь. Тепер Лайка знаходиться перед вибором – вірність ідеалам чи власне життя. Звичайно, інстинктивно собака обирає власне життя.
Чудова інтерпретація численних історій про космонавтів, які всього на всього люди і в них притуплений інстинкт самозбереження, бо в більшості випадків люди обирають ціль та науку, жертвуючи своїм життям.

Фільм ДУХИ ІСНУЮТЬ 6’ Алвізе Реніні – це занурення в підсвідомість, намагання розвідати щось поза реальністю. Автор спирається на алюзії з власною оселею. Духи помешкання розповідають йому багато таємниць. Наче в глибокому незрозумілому сні , він знаходить в помешканні багато захованих кімнат. Автор наче попадає в свій будинок в іншому часовому та просторовому вимірі та намагається розвідати про всі «скелети в шафі».

ДИСОНАНС 17’ Анн Леклерк – це історія Аґнес Дюраль. Жінка через свою оригінальність не вписується в навколишній світ. В неї незвичайна професія, але в цьому суспільстві не знаходиться для неї роботи. Вона змушена влаштуватись в ресторан фаст-фуду. Досить іронічна алюзія на світ, де люди живуть в режимі фаст-фуд. Після чергового робочого дня, Аґнес розуміє, що цей світ виплюнув її зі свого часового простору, вона тепер знаходиться осторонь і може лише спостерігати за швидкоплинністю часу, в якій день і ніч змінюються за секунди. Досить образно показано, як злякавшись самотності, жінка намагається повернутись в звичний ритм – вона заскакує на ходу в вагон метро. Враз, і все стало на свої місця, правда, вона знову тут чужа та вже з побитою душею, з синяками та кров’ю, яка запеклась на обличчі.

ОКО 10’ Микити Листкова. Чудова графічна анімація про життєвий шлях людини. Ми народжуємось «сліпими» і весь свій шлях «шукаємо прозріння». Правда, не всім дано знайти собі «очі», хтось губиться на шляху та змішується з «незрячими масами», а комусь даються крила. Хоча крилами теж треба вміти скористуватись, автор наголошує – навіть крила не дають справжньої наснаги до життя. Лише ті, хто на довгому шляху життя найшли «серце»- варті жити вічно.