«Jazz Bez» наповнив джазом 13 міст України та Польщі

Із 1 по 11 грудня «Jazz Bez разом з Reikartz» відмузикував тринадцятьма містами України і Польщі, залишивши за собою шлейф вражень та мелодій, які зненацька зринають у пам’яті, плакати, що подекуди зустрічаєш на стовпах, замучених безперервними переїздами музикантів, дискусії що краще – фрі-джаз чи мейнстрім?, організаторів зі своїми звітами, митників, які досі вірять в умовні лінії кордонів…
А також очікування наступного ще більш зіркового, насиченого і масштабного свята джазу. Хоча куди вже масштабніше? Це може знати хіба що невтомний творець джазового свята, Мистецьке об’єднання «Дзиґа», але воно ніколи повністю не відкриває свої наміри.
З кожним роком фестиваль розростається, охоплює нові міста, стилі джазу та інших музичних напрямків, спонукає до творення нових проектів та захоплює серця нових шанувальників доброї музики. Кожного року здається – більшим він вже стати не може. Але щороку доводить протилежне. 2011 року джаз лунав із заходу на схід від Любліна до Харкова, та з півночі на південь від Білостоку до Севастополя. У єдиному фестивальному пориві поєдналися українські Тернопіль, Луцьк, Івано-Франківськ та Рівне та польські, Перемишль, Кросно, Жешув та Новиця. Серцем джазового руху як завжди став Львів. До України з’їхалися майстри джазу із США, Канади, Австрії, Франції, Ізраїлю, Німеччини, Росії, Литви, Греції та Польщі. Кількість учасників досі залишається невизначеною, адже до сотні з половиною музикантів, заявлених у програмі, приєднувалися місцеві колективи, а на джемах зірки та молоді музиканти «змагалися»-кайфували в імпровізації. Традиційно на фестивалі було представлене розмаїття джазових стилів, адже чи не кожен проект творив щось нове, переплітаючи та інтерпретуючи найрізноманітніші жанри і техніки. Джаз звучав у всякому можливому залі, де тільки може звучати музика: сільському будинку культури, музичних клубах, приміщеннях центрів культури, пам’ятках архітектури, філармоніях та драматичних театрах… А джеми продовжувались навіть на вулицях.
За одинадцять років безперервного джазування фестиваль виховав публіку, яка знається на музиці, аплодує після майстерних соло, кваліфіковано дискутує про концерти і щороку вимагає нового здивування. Студенти, які кілька років тому купували квитки на концерти зі знижкою, цьогоріч поважно приходили з родинами. Музиканти, що починали на фестивалі юніорами, представляли міжнародні проекти. Організатори відшліфували складну логістику переїздів і перельотів так, що жодні проблеми на митницях не стали на заваді концертів.
Цього року можна вже з певністю сказати, що «Jazz Bez» став невід’ємним і незворотнім явищем у творенні українського джазу та у його шляху до визнання на світовий сцені.

efandy про музику:

Представлені на цьогорічному фестивалі колективи умовно можна поділити на три групи. Перша – “домашні”, себто зібрані з учасників JazzClub.Lviv. Це гітарист Алекс Максимів, барабанщик Ігор Гнидин, піаністи Анастасія Литвинюк та Юрій Середін, саксофоніст Михайло Балог і басист Андрій Кохан, – у різних рекомбінаціях та з різними колегами, як місцевими, так і закордонними. Завдяки фестивалю Jazz Bez українських музикантів стали часто запрошувати пограти на Заході. А цього року наші музиканти й самі стали активно запрошувати іноземних виконавців у власні проекти. Такими проектами стали Deżmbezdżez (Максимів та Гнидин з литовцем Александром Райченком та поляками Пьотром Данкевічем, Мачієм Пиком і репером SinSen’ом), Michael Balog Sextet (Максимів, Середін, Балог, Кохан і двоє американців – Френк Паркер та Нейтан Вільямс), а також Litvinyuk Acoustic Jazz (Литвинюк і Гнидин з екс-львів’янином та джазклубівцем Марком Токарем і харків’янином Дмитром Бондарєвим). Хоч усі вони й українці, але міжнародний вплив у них відчутний безпосередньо – всі вони випускники стипендіальної програми Gaude Polonia, що вчилися в різні роки в майстрів польського джазу). Також у цьому контексті варто відмітити проект українки Тані Балакирської, яка ненавмисно зробила львівських музикантів відомими на просторах від Талліна до Джакарти. Таня вже кілька років як переїхала до Росії, але постійно співпрацює з українськими музикантами. Альбом авторської музики Lviv Sessions, який вона записала у Львові із Ігорем Гнидиним, Алексом Максимівим та Юрієм Середіним, став диском-додатком до російського випуску журналу Stereo&Video з накладом в 123 тисячі примірників. На цьогорічному Jazz Bez відбулася презентація цієї платівки (також за участі Андрія Кохана), що передувала великому сейшену у «Квартирі 35».

Друга група колективів предеставила мейнстрімовий джаз, себто те звучання, яке зазвичай і асоціюється з джазом «з людським обличчям». Це академічно правильний і витриманий Janusz Muniak Sextet з підбіркою стандартів, який відмічав 70-ліття свого лідера, та квартет американського піаніста, номінанта цьогорічного «Grammy» Джона Бізлі з його тонким джентельменським драйвом. Це вишуканий та іронічний хуліган-віртуоз Йоахім Менцель, який протягом одного дня виступав у дуеті з американським кларнетистом Бредом Террі та у ф’южн-проекті El Greco. Це і софт-джаз квартет вокалістки Кароліни Бемчик, ілюстративно-саундтрекові поляки Contemporary Noise Sextet та поп-джазові росіяни Fusion Point.

«Jazz Bez» був би звичайним фестивалем, якби не пропонував своїм слухача нові, несподівані й ризиковані звучання. Як і завжди, він залишився вірний своєму експериментально-просвітницькому духові. Почали експериментувати в перший же день Ensemble Nostri Temporis, які відкрили фестиваль “новою академічною” музикою, присвяченою творчості пізнього романтика, австрійського композитора Густава Малера. А також зібраний Юрієм Яремчуком польсько-російсько-український вільно-імпровізаційний Sound in Space, який продовжив шукати музику поза нотами. Це і відірвані від землі польські електро-джазові експериментатори Levity, які кілька разів відправляли слухачів у казкову подорож іншими вимірами.

Більш витриманий і поміркований «фланг» фестивалю представив французький дует тубіста Франсуа Тюльє і акордеоніста Алена Брюеля з авторськими мелодіями та аранжуваннями французького фольклору. Німці Schultzing, за участі польського скрипаля Матеуша Смочинського, давали справжнього сучасного джазу у суботу на Дзизі в рамках додаткового фестивального концерту. А українсько-ізраїльський global music коллектив піаністки та вокалісти Марини Захарової, перкусиста Орхана Агабейлі та удиста й гітариста Аміра Перельмана додали орієнталістичних відтінків у загальну картину фестивалю. Кожен з цих виконавців певною мірою змушував забути звичні уявленні про музику взагалі і джаз зокрема, руйнував стереотипи і заохочував до жвавого осмислення почутого.

Перехідною ланкою від класичного джазу до фрі стали нью-йоркські зірки Tar Baby – квартет із найвільнішою джазовою душею і найширшим стильовим діапазоном в перерахунку на одну композицію. Найнебезпечніша група на фестивалі: якщо вподобати собі її саунд – перестане «смакувати» половина сучасних джазових колективів. Тріо володаря «Grammy» контрабасиста Еріка Ревіса, учасника «The Mingus Big Band» піаніста Орріна Еванса та напарника славетного Джейсона Морана барабанщика Нашіта Вейтса запросило до співпраці живого класика – саксофоніста Олівера Лейка. В результаті вийшов джаз найвищого ґатунку – можливо саме те, що визначатиме розвиток музики наступного десятиліття.

Виступ американців став якнайкращим завершенням цьогорічного фестивалю. Після концерту Tar Baby багато хто перегляне свої уявлення про джаз, а багато хто житиме цілий рік із питанням: як людина може досягти такого рівня свободи мислення? Тим більш очікуваним стане «Jazz Bez – 2012».

Ми написала, що «фестиваль завершився». Проте відкриємо невеличкий секрет: «Jazz Bez» не завершується – він триває весь час у нових думках, що виринають зі спогадів, оновленій грі музикантів, перемовинах між організаторами та можливими учасниками наступного фестивалю, концертах JazzClub.Lviv та й кожного разу, коли ми долаємо умовності і стаємо трохи вільнішими. Адже джаз – це передовсім не музична техніка, а стан свободи духу.

Фото: Сергій Горобець, Андрій Артим, Ростислав Павлик