Християнство. Кінець епохи

Багато подібних риторичних питань поставив у фільмі “У нас є Папа” італійський режисер Нанні Моретті. Такою дискусійною тематикою почався у Львові “Тиждень італійського кіно”.

Ні для кого не новина, що сучасне суспільство переживає черговий моральний занепад. І так як релігія є виразником моральності , вона щораз більше втрачає свою сферу впливу. У фільмі йде мова про католицизм.

Ватикан – держава в державі, і не лише зі своїми законами, виявляється, і самі його жителі вже давно стали “суспільством в суспільстві” – хоча, по правді, мали б бути пасторами спільноти , а не окремими її елементами. Власне, оця відчуженість та безсилість сучасної католицької церкви і є основною проблематикою фільму.

Головний герой – новообраний Папа (Мішель Пікколі) виявляється не готовий взяти на себе відповідальність за всіх віруючих і кидається навтьоки з Сикстинської капелли(де відбулось його обрання).

“У нас є Папа” розповідає про превелебних отців з абсолютно людської сторони( епізоди вживання кардиналами тютюну та антидепресантів, потяг до азартних ігор) .

Щоб відчути себе звичайною людиною – новобраний понтифік тікає в народ . Перебуваючи між людьми, він розуміє – як віддалилась церква від своїх мирян.

Загалом, фільм наповнений жартами та легкою іронією , проте Моретті не переборщив : його насмішки з церковних служителів досить толерантні, навіть, дружелюбні.

“У нас є папа” – не зухвальство і, тим більше,  не пророкування – це констатація факту : католицизм втратив свій тотальний вплив на людей через відчуженість від реального життя та невірство багатьох Богослужителів в те, що вони проповідують. Як каже у фільмі один із кардиналів : “Насправді – пекло пусте…”

Мирослава Ляхович