Гіркий присмак сучасних небилиць

Ми захоплюємось легендами та казками минулого, віримо у міфи, що живуть тисячоліттями,але, як кожна повноцінна цивілізація до нас – створюємо власні.
«Артхауз Трафік» показав кілька сучасних легенд і теж приєднався до бурхливої львівської осені, запропонувавши до нашої уваги серію короткометражок “Future Shorts: присмак літа”.

Насправді, у цих фільмах літня хіба що погода, а настрій в кожної – по-осінньому складний.
Наші предки залишали наскельні малюнки, а сьогодні люди вішають свої кеди на електричних дротах… Про таке нове вираження себе, чи пак нову урбан-культуру, йдеться в документальному розслідуванні «Таємниця літаючих шкарів» австралійського режисера Метью Байта. Виявляється , в різних містах по всьому світу інколи можна побачити шкари на дротах. Автор фільму намагається вияснити хто це робить і кому це потрібно. Фільм зроблений у формі опитування, звичайне відео переплітається з анімацією та графікою. У кожного з героїв своя історія «висячих шарів»,але все, що об’єднує тих людей – бажання залишити по собі слід. Отож, «кеди на дротах» – це своєрідне мистецтво, така собі альтернатива графіті, метод відзначитись у світовій пам’яті.

Фінська короткометражка «Корок» теж має урбаністичний присмак, про що свідчить сама назва. Фільм, як і попередній, має документальний характер, його головні герої – водії. Люди весь день проводять за кермом, в шаленому русі, та лише довготривалі корки на дорогах дають їм можливість подумати про життя. У картині корок є уособленням кожноденної рутини – все рухається повільно та в одному напрямку. Загалом фільм наче ні про що, але з розмов героїв випливають цілі життєві драми. Короткометражка залишає по собі відчуття цього постійного «життєвого корку», який наче і рухається, але в одному напрямку і без змін…

Психоделічним мультиком під назвою «Голова» нас потішили аргентинці. Велетенська металева голова ходить собі по світу і їсть все підряд, нічого не шкодить травленню цієї істоти: ні машини, ні поїзди, ні навіть такі отруйні істоти, як люди. Одне слово, колобок уподібнився сучасному світові.

Фільм американців Нейтана Гіллісса та Каллума Патерсона «Пір’ячко» ще раз переповідає всім відому «сучасну легенду» про «білу ворону». Проте, сучасна «біла ворона» не почувається ображена та несприйнята, вона дуже самодостатня та дивиться на своїх одне на одного подібних знайомих досить зверхньо.

Ще одна американська короткометражка «Дорожні вогні» про те, як один чоловік ховаючись від буденності уявив себе героєм детективу. Боббі начитує на радіо популярний детектив. Одного дня повертаючись з роботи, його мало не вбила пляшка з-під пива. Боббі вирішує розшукати зловмисника, який викинув пляшку з вікна машини і майже вцілив у нього. Насправді, історія трохи затягнута, видно спроби режисера зняти психологічну картину, але вийшла легка детективна історія зі слабкими психологічними сценами.

Кіносеанс завершився фільмом мексиканського режисера Андреса Монтеррубіо «Отримав гарбуза». Типова мексиканська історія в мініатюрі: він закоханий, вона нічого не знає, він застає її з іншим, а вона знову нічого не знає, в результаті особиста трагедія кожного з героїв, бо той інший виявився її братом. Все витримало в добрих «мильних традиціях», проте з гумором.

Мирослава Ляхович