Дихати – значить бути живим?

Останній показ «Тижня австрійського кіно» залишив по собі незатишне відчуття самотності. Ніби щось матеріальне – вона зійшла з екрану і всілась поряд з глядачами, забираючи від них повітря.

Фільм «Дихання» Карла Марковіца – драматична історія підлітка Романа, який перебуває останні дні в колонії для неповнолітніх, і щоб повноцінно вступити в життя після виходу на волю – влаштовується на роботу в бюро ритуальних послуг…

Роман ще добре не знайомий з життям , проте вже не боїться кожен день дивитись в очі смерті. Мабуть, так він тікає від надоїдливого тюремного режиму, або, можливо, йому комфортніше поряд зі смертю, адже в цьому житті він себе поки не знайшов.

В певний момент хлопець вирішує ідентифікувати себе як нормальну людину, починає тягнутись до своїх родинних коренів і розшукує матір.

І тут ми стикаємось з основною ідеєю кінокартини Марковіца – бажанням вижити. Матір Романа, як виявляється , покинула його малого, щоб вижити самій – а Роман, в свою чергу, кілька років по тому – вбиває однолітка , який підняв на нього руку. Майже тваринний інстинкт виживання – ніяких почуттів.

Хоча, які почуття серед мертвих тіл, хіба що нерівномірне , часте дихання відрізняє тебе від тих холодних, застиглих облич…

Мирослава Ляхович