Душі, сховані під землю

Жалісливий спів розчиняється в піщаних краєвидах , рухається потерта фіранка, здригаються у передсмертному подиху груди…У Фаусти померла матір. Такий початок фільму «Молоко скорботи» іспанки Клавдії Льоси, що був представлений в рамках фестивалю «Лінія іспанського кіно» . Сувора природа та бідність Перу, але знову ж таки страшна любов до життя цих людей, що аж ніяк не поєднується з відлюдкуватістю головної героїні Фаусти.

Ця дівчина – уособлення страху. Молода індіанка Фауста із молоком матері ввібрала панічний страх перед навколишнім світом. Матір зґвалтували за часів правління у Перу авторитарного режиму, котрий за 1990 — 2000-й роки розправився з десятками тисяч осіб. Аби не повторити материну долю, героїня тримає в інтимному місці картоплину, що має слугувати щитом при спробі зґвалтування. Картоплина живе своїм життям і навіть проростає. Фауста старанно уникає будь-якого контакту з навколишнім світом.

Попри те, що Фауста сторониться життя, воно кипить навколо неї : люди радіють, виходять заміж, будують будинки. Довгий час Фауста тримає в себе під ліжком труп матері, дівчина

далі продовжує співати біля неї, бо та реальніша ніж весь світ навколо.

Фауста влаштовується покоївкою до багатої жінки. Колись відома піаністка мріє про своє повернення на сцену, і коли з’являється можливість – жінка боїться провалу, навіть викидає свій рояль з вікна … Вся картина просякнута страхом… Веселі люди на весіллі, бояться, що хтось осудить їх за бідність, боїться наречена, що в неї закоротка фата, люди бояться, що їхні душі заберуть кудись далеко вниз і ходять попри самі мури будинків. Весь побут перуанців наповнений образами і забобонами. Вони знають – налякані душі ховаються від страху під землю.

Лише Фауста живе зі своїм страхом у злагоді, задобряючи його сумним співом. За кожну пісню господиня дає Фаусті по перлині. Дівчині починає подобатись садівник, але і цього почуття вона теж боїться . Весь фільм наповнений тужливим співом, подібними на магічні замовляння . Різкі контрасти природи – житла бідних на піску біля підніжжя скелястих гір, багаті оселі потопають у багатих вологих садах, але і там, і там людина тремтить від свого особистого страху.

Фауста переборює себе, вона усвідомлює, що має жити за ради гідного смертного життя матері і навіть за ради того незрозумілого п’янкого почуття. Дівчині витягують картоплину, за гроші з проданих перлин, вона ховає матір і повертається додому, а біля воріт своєї оселі Фауста знаходить горщик з квітами картоплі…

Мирослава Ляхович