Вистава «Еклезіаст»
Чи виживе «Жива»?
Український кінематограф продукує настільки мало фільмів на рік, що кожне нове кіно ми підсвідомо маємо сприймати, як шедевр, як фільм, що як мінімум повинен отримати Оскара, а як максимум його мають дивитися і цитувати по всьому світі. Та чи так воно є? Минулого тижня презентували фільм Тараса Химича «Жива», ми подивилися його і готові поділитися враженнями.
Фільм «Жива» (де і коли подивитися) обіцяє розказати історію життя Анни Попович, зв’язкової УПА в 1950-х роках. Ось як розказують про фільм на офіційному сайті:
Жодної політики та пропаганди, лише долі людей в обставинах та подіях, які нам відомі. Фільм «Жива» — це історія без пафосу, але про важливі для кожного речі. Акценти – на людині та її виборі, вчинках, почуттях та емоціях.
Зйомки тривали впродовж 3-х років в Гораганах. Дуже красивезні кадри Карпат, після котрих хочеться зібрати рюкзак і поїхати в гори. Лише заради цих кадрів вартує цей фільм подивитися. Чарівна головна героїня Ольга Комановська, котра вже була в образі Анни в документальному проекті Химича «Хроніка Української повстанської армії 1942-1954».
Проте, далі щось важко виділити. Як вже писав вище, існує декілька практик оцінки нових українських творів: хвалити все, бо це українське (що і я колись робив), та намагатися критикувати, щоб робили якісніше.
Я не дивився трейлеру перед початком фільму, не читав синопсису, тому лише після закінчення фільму, шукаючи в інтернеті, я дізнався про те, що Анна Попович була зв’язковою в УПА, з фільму про це дізнатися практично не можливо. Можливо бажання показати все без політики тут далося в знаки. В фільмі Анна показана, як проста сільська дівчина, що вимушено прибилася до повстанців і лише раз показано, що вона друкує щось на машинці і вишукує на радіо музику.
Дається в знаки, те що Тарас Химич багато знімав кліпів та документальних фільмів. З документального тут залишився закадровий текст та дуже мало діалогів. Їх дуже бракувало, вони б допомгли більше розкрити характери героїв ніж просто відірвані фрази, що лунали час від часу. На восьмій хвилині в передачі «Кіно з Яніною Соколовою» режисер сам говорить, що «в середині фільму ви розумієте, що ви не розумієте нічого», що подає, як плюс, хоча я особисто десь так само це все сприйняв (зрозумів, що нічого не розумію) проте в негативному забарвлені. Від кліпів тут залишилося спецефекти: таймлапс в криївці та зворотній час у спогадах чи то видіннях Анни. Як на мене це було зайвим і не зовсім вписувалося в фільм.
Є ще декілька моментів та зауважень до фільму, проте я поки залишу їх при собі. Як на мене фільм не шедевр і не провал. Звичайний середнє кіно, котрого треба робити ще більше, аби могти конкурувати зі світом за глядача.
Хочу ще раз нагадати, що це не критика самої історії Анни Попович, це критика фільму. Проте, що одному не пішло іншим може сподобатися. Тому вживе «Жива» чи ні, вирішувати вам, вашими походами в кінотеатри та голосами гривнею за фільм.
