Порвати мрію маленької людини

Неаполь – провінційне містечко, де в старих мурах з височенними стелями живе дуже веселий люд, який не лише просто перебуває поряд у неапольських дворах та базарах, а співпереживає та радіє, як одна велика сім’я.
Режисер Матео Гарроне у кінокартині «Реаліті» майже документально відображає побут неапольців та історію однієї сім’ї.
У фільмі оператор, наче, підглядає за кожним із жителів великого двору: за головним героєм Лучано, його дітьми та дружиною. Зовсім скоро їхнє не дуже багате, проте таке щире та щасливе життя перетвориться на пекло.
В гарячих очах Лучано ми бачимо щось нереалізоване, так, наче, він немає де подіти весь свій запал, який частково віддає роботі на ринку, частково сім’ї та друзям.
Запал актора Аньелло Арени не випадково одразу впадає в очі, адже – це його єдина роль, так, як він засуджений до довічного ув’язнення за вбивство трьох людей.

Реальність, ніби, задовольняє героя Аньелло Арена, проте, як, може, і колись сам актор, його герой Лучано прагне більшого.
І от можливість досягнення – участь в реаліті-шоу «Великий брат».
Лучано проходить попередній кастинг, за нього вболіває родина та весь двір. Він на сьомому небі від щастя. Трохи визнання та слави – як раз те, чого йому так не вистачало.
Але разова «доза слави» виявляється замалою для Лучано. Він чекає на те, що його таки візьмуть у шоу, що він поїде до Риму і стане відомим на всю країну.
Власне тема зомбування людей телереальністю – одна із осьових тем фільму Матео Гарроне. Хоча в даному випадку історія Лучано все ж показана більше як історія розбитої мрії однієї «маленької людини», котрій хтось з верхів суспільства дав шанс реалізувати себе.
В очікуванні на те, що його візьмуть на телебачення, життя Лучано непомітно стає тим самими реаліті–шоу: Лучано впевнений, що за ним спостерігають, провіряють, готують до участі в омріяному «Великому братові». Проте, єдиними глядачами стають рідні, котрі найбільше страждають від «дивної хвороби» Лучано.
Хоча Аньелло Арена – не професійний актор, проте він надзвичайно талановито зображає переживання Лучано. Адже, і герой, і актор – обоє мають мрію, яка поїдає їх з середини.

Мирослава Ляхович