Святкування ювілею н.а. України Федора Стригуна

1 листопада виповнилося 70 років народному артистові України, лауреату Національної премії України ім. Т. Шевченка Федору Стригуну. Народний артист України, доцент, член-кореспондент Академії Мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Державної премії імені Івана Котляревського, премії Спілки театральних діячів України імені Миколи Садовського. Нагороджений орденами «За заслуги» І–III ступенів. Голова Львівського Міжобласного відділення Спілки театральних діячів України, а відтепер ще й «зберігач» Ордену Ярослава Мудрого V ступеня.
Цей перелік здобутків вражає. Хтось таки встигає за життя багато… Що він зробив? Дійсно, є над чим подумати. Його історія – це серія риторичних питань.
Питання перше. Звідки у хлопця зі звичайної родини села Томашівка Уманського району Черкаської області потяг до мистецтва театру? Воно таємниче та універсальне для людей мистецтва. «Театральна хіть» злітає невідомо звідки і супроводжує людину її дорогою. Він малював, мав музичне дарування, але обрав саме сцену. Навчання у Київському державному інституті театрального мистецтва та кінематографії імені Івана Карпенка-Карого на курсі професора, заслуженого діяча мистецтв УРСР Влада Неллі було для нього квитком у елітарний театральний світ.
Питання друге. Чому, десь у 1956 році дивлячись фільм за участі молодої зірки кіноекрану Таїсії Литвиненко, ще навіть не студент театрального ВУЗУ Федір Стригун сказав – «Це буде моя жінка»? Можливо, занадто мелодраматично, але таки важливо. Від оточення, сердечного тепла залежить наше становлення, формується колір очей, якими дивимося на цей світ. Вона допомогла Федору Стригуну бути хамелеоном. Треба ж бо мати «тверезий» погляд на дійсність, аби бачити на що ми перетворили земну кулю. Але й необхідно вміти вдягати рожеві окуляри, щоб вірити – її ще можна врятувати.
Питання третє. Чому актор запорізького театр потрапив саме сюди, в театр імені Марії Заньковецької? Тут він став тим Федором Стригуном, якого ми знаємо сьогодні. Цей дім для нього, тут однодумці, професіонали, друзі. Його жартома називають батьком, адже вже 22 роки він є флагманом цього корабля. Він з тих капітанів, який у найзліший шторм стоїть на верхівці палуби з гордо піднятою головою, так, щоб всі бачили – ми не потонемо…
Що він зробив… Не надто мудре питання. Людина, яка потрапила на своє місце – щаслива людина. Митець, який себе реалізував – пророк. Нація ніколи не слухає своїх пророків. Але вони лише говорять про дійсність і майбутнє, але про те, що робити – підступно мовчать.
У містах Житомирі та Рівному пройшли гастролі театру з виставою «У. Б. Н.» («Український буржуазний націоналіст») Галини Тельнюк. Ця постановка, подією 2001 року (тоді відбулася її прем’єра), нахабна актуальність поставлених нею питань привернула увагу українського театрального бомонду, вона стала патріотичним обличчям театру, його криком, словом, піснею.
У фойє театру розміщено фотовиставку, присвячену Федору Стригуну, а також виставку портретів учнів та викладачів Львівського державного коледжу декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Національна телекомпанія України зробила фільм, присвячений ювілярові, який невдовзі буде показаний на Першому національному телеканалі України, а також на львівському «12 каналі».
Вінцем святкування стане урочистий вечір, на якому Федір Стригун, окрім численних поздоровлень, офіційно отримає орден Ярослава Мудрого V ступеня. А найголовніше – ми ще раз побачимо його у ролі Зенона з вистави «У. Б. Н.», справжнього українського патріота.