Трагікомедія по південнокорейськи

Вчора, 19-го листопада в Палаці Мистецтв проект «Артхаус Львів» представив до уваги глядачів нову програму під назвою «АЗІЯ-КІНО 2010». З 19 по 26 листопада будуть відбуватись покази фільмів з Південної Кореї та Японії. На відкритті проекту всі бажаючі мали змогу взяти майстер-клас з орігамі та ознайомитись зі Східною культурою. Вчора був перегляд фільму ХАХАХА режисера Хон Сан-Су з Південної Кореї. Дуже заплутаний сюжет, слова, що заставляють задуматись і висновки – справжні життєві поради. Автор іронізує з назвою, безумовно – з сюжетом. Фільм повністю можна назвати трагікомедією. Простісінька історія про режисера невдаху Джо Мункуюнга, який залишає Сеул, аби посилитись у Канаді. За кілька днів до від’їзду, він зустрічається з близьким другом – кінокритиком Банго Джунгшіком. Хлопці випивають та діляться враженнями про подорож до містечка Тон-Юн. Ніхто з них так і не дізнається про хитре сплетіння долі. Кінокритик Банго їде в Тон-Юн наче б то зустрітись зі своїм давнім другом поетом, але, насправді, щоб провести час з коханкою, вдома він залишає жінку та дитину. Поет знайомить коханців зі своєю дівчиною, працівницею місцевого музею також зі старшою пані, власницею місцевого ресторану. Тим часом режисер Джо розповідає, як він приїжджає до своєї матері власниці місцевого ресторану та залицяється до екскурсовода з місцевого музею. Друзі не підозрюють, що мають справу з одними і тими ж особами. Далі сюжет розгортається досить динамічно : режисер відбиває в поета працівницю музею, кінокритик нарешті визнає, що любить свою коханку. Правда, працівниця музею таки в кінці кінців повертається до поета. Хон дуже добре під час фільму розповідає нам про місцевість, він скрупульозно вивчає місце дії . Режисер зачіпає людські слабості. Кінокритик , який страждає від депресії, через те, що ніяк не може визначитись з ким йому бути – з дружиною чи з коханкою; кінорежисер Джо, невдаха по житті, який живе за мамині гроші, поет, який шукає сам не знає чого. Цих слабкодухів повертають до життя дві сильні жінки. Коханка таки добивається визнання , що її люблять, а працівниця музею своїми діями приводить до тями аж двох : Джо, намагаючись добитись жінки, нарешті починає відчувати себе чоловіком, а поет, опам’ятовується, коли бачить свою кохану з іншим. Чудово чоловічу безпорадність і слабкість зображає момент, де жінка носить на спині свого колишнього коханого – поета. Він спантеличений і дозволяє підняти себе , а працівниця готелю тим самим показує свою силу наочним прикладом. Іншим епізодом про жебрака, режисер фільму показує наскільки жалюгідними є його герої, які осуджують безхатченка , а самі нічого не варті в цьому житті, навіть справжнього чоловічого слова. Також картина аналізує погляд на звичайні речі, в епізоді про сон Джо, зачіпається питання бачення речей як таких. Джо споглядає на листок, але він має можливість відкрити для себе набагато глибші речі, ніж просто листок в його руці… Чи, насправді, бачить та людина, яка багато знає, чи, може, та, яка  знає найменше – бачить найбільше?.. Ляхович Мирослава