Фотовиставка «Спроба назви. Михайло Французов»

Коли я знаходжу себе на відбитку,
я можу переконатись, що став Все-Образом.
Ролан Барт

Образотворення, як ідея та процес часто є свідченням надчасовості у найбільш тонкому сенсі. А відтак, особливого інтересу заслуговують випадки коли автор свідомо здійснює втручання й вносить корективи за якими розчиняється предметно-просторовий світ й від людини залишається не просто матеріальна форма, а той проникливий образ, що хоч й є на перший погляд застиглим моментом, проте говорить про щось значно більше. Питання естетичності, чи то пак краси, у цьому тонкому світі робіт Михайла Французова, безперечно є одними з найвиразніших інструментів для відображення внутрішнього пейзажу персонажів. Власне, тривалі й ретельні дослідження простору видимого в усіх його проявах знаходять свій відгомін у розбудові кожного портрету. Однак, тут варто наголосити на високому гуманізмі автора, який трепетно ставиться до людини, адже у кожному присутність образу є й одночасним виявом іконічності. До певної міри можна стверджувати, що ці роботи можуть нас навчити бачити як все змінювалось за останніх понад півстоліття. Проте, тут радше не лише про видимі й зсуви історичного порядку. Надто поверхнево це стверджувати, адже з рештою застосоване автором «руйнування» виносить на поверхню щось набагато більше й важливіше – сотні осіб, які присутні своєю особистістю. А відтак, у нас є змога переконатись у тому, що «як тільки я відчуваю, що потрапляю в об’єктив, все зазнає змін: я конструюю себе у процесі позування, завчасно перетворюю себе в образ». Остання серія робіт мистця про те, як початок та кінець тісно між собою переплетені у світі поза звичною лінійністю. А відтак «старі фотографії» зазнали змін у межах яких немов проступає зовсім інший контекст, а самі погляди, образи та ідеї немов розчиняються й втрачають форму.

Текст: Галина Хорунжа, незалежна дослідниця
Куратор: Влодко Кауфман