Виставка Юлії Долинської «Писана»

Виставка розповідає про тих, хто залишився вписаним у наш ландшафт, і про тих, хто пішов, залишивши сліди в кожній знайомій лінії. Це історія про нас, живих, і про полеглих, що навіки в нашому погляді.

Юлія Долинська
ПИСАНА

Присвячується Антону Долинському

чари — це якийсь ореол речей, їхнє гало чи німб, що його незчаста спостереж, коли ти під чарами або розчарований. але великі речі дозволяють це злегка: погляньте, як дивляться в море люди чи як суголосно радіють спільним здобуткам. багато хто призвичаєний до драми і остерігається розчаровуватись, але як же зачаровують люди, які не розчаровуються.
здається, саме чари дають повноту речі — її тривання, міру і вигляд.
Євген Гулевич

Коли ми, подорожні, приходимо у свій писаний край, то відчуваємо радість упізнавання. Радість зустрічі з настільки знайомим, що вже наче непомітним. Особливо тепер, коли щоразу може бути востаннє; коли ми знаємо найдорожчу ціну.

Юлія Долинська ходить і дивиться уважно, аж поки не побачить Головного Героя. Тоді настає оглушлива тиша: природа, її невидимі закони і взаємозв’язки підкоряються художниці композиційними лініями, якими виступають дроти, паркани й тіні, що спрямовують погляд у глибину.

Ця атмосфера кінематографічна: з кадру хтось щойно вийшов або ось-ось туди ввійде, і від того бринить повітря. Пахнуть стебла помідорів і яблука-падалиці, десь чути дзвіночки корів і щебет пташок. Безхмарно і безлюдно, пасторально. Тут нічого ще не знищено. І все від того ще гарніше, ніж зазвичай. Писана краса.

Це історія про подорожніх у нашому ландшафті. Про тих, хто прийшов сюди й залишився назавжди вписаним. І про тих, хто пішов, але залишив по собі сліди в кожній знайомій лінії. Це історія про нас, іще живих, і про них, уже полеглих, що навіки у нашому погляді.

Олександра Кущенко
Євгенія Нестерович