Виставка Олени Смаги «Шнурки Любові»

В епоху соціальних мереж ми, як ніколи, усвідомлюємо, що ніхто з нас не є островом. Ми всі пов’язані складним мереживом взаємин. Інформація кружляє по колу. Життя – прозорі. Переживаємо баталії людей, яких ми ніколи не зустрінемо, немов свої власні. Водночас, є й тривожний факт, відчутний без огляду на соціальні та географічні кордони, – нам ще ніколи не було так важко зрозуміти один одного. Нам ще ніколи не було так самотньо. Знову підтверджено, що «мрія» Джона Леннона про єдність між усіма народами поза релігіями чи країнами є оманливою і трагічно порожньою.

Мистецтво виникає з потреби, і сьогодні ми чи не найбільше потребуємо навчитися чи навіть переосмислити цінність особистих відносин, тобто, цінність справжньої дружби як у природній, так і у надприродній сферах. Адже в Божественних небесах також не існує зірок без сузір’їв. “Я тягнув їх шнурками, що людям лицюють – шнурками любові”, – каже пророк Осія. Віра, надія та любов – це суть християнського життя, яка поширюється Святим Духом через канали людських стосунків. Теперішні ікони Олени Смаги висвітлюють цю мережу справжньої дружби, яка плекає, спрямовує, підтримує нас, коли ми падаємо. Шнурки любові направляють нас в темряві ночі. Шнурки любові перешкоджають нам впасти занадто низько у сходженні життям. Шнурки любові – щоб тягти один одного вгору. Шнурки любові – розтягнуті між небом і землею.

Однак, в останніх творах Олени вже немає шнурків, і немає облич, – тільки кольорова поверхня деревини та позначки художниці. І все ж, це не абстрактні твори. Вони не розвертаються спиною до попередніх. Художниця тільки підходить ближче, набагато ближче. Вона зосереджує погляд на джерелі всієї любові – Найсвятішому Серці Ісуса. Здається, що художниця просто йшла у напрямку “шнурків любові”, до кінця, до самого Серця, де вони всі зв’язані. Серця, до якого вони провадять, з якого вони народжуються.
Ми оточені. Ми всередині. І що ж ми бачимо, коли зазираємо до джерела всієї любові, джерела всієї дружби? Дух і тіло, слова і рани. Це те, що отримав Ісус, коли відкрив своє Серце людству і назвав нас “своїми друзями”, – слова молитви та рани любові. В останніх роботах ікони Олени роздягнуті до кісток. Упокорені аж до своєї засадничої сутності, що є словами і ранами. Вони не є тільки “написані” ікони (в традиційному значенні цього слова, оскільки кожна ікона – це Слово-що-стало-тілом), але й подряпані, порізані, поранені ікони. Й тут ми далекі від вищезгаданих, мрійливих бачень любові. Ми перебуваємо безпосередньо перед божественною любов’ю – тілесною, зраненою та особистою.
(с) о. Поль Анель