Виставка Данила Ковача «Інтервенція»

Пост радянська ідеологія як бур’ян який проростає крізь свіжий постелений асфальт…
Техніка: високий друк, ліногравюра, монотипія, відбитки авт. тех. (станок П. Ю. Бедзира)
Матеріал — радянська гуаш, зелена емаль, німецька типографна фарба спрей, фрагменти вирізані з радянських плакатів та журналів.

«Моє покоління народжене в Незалежній Україні. Тому, мені не відоме радянське життя, проте, я спостерігаю уламки цієї імперії та причинно-наслідкові процеси у культурних сценаріях та особливостях функціонування соціальних інституцій. Пострадянська ідеологія, як бур’ян, що проростає крізь свіжий постелений асфальт. Де і бур’ян не в повні бур’ян, а нова архітектура ідеологічних надбудов не менш міфологізована аніж до 1991 року…

Моя майстерня знаходиться у приміщенні, де у минулому знаходились виробничі майстерні при Спілці художників УРСР. Відтак, цей проект побудований на матеріалах залишених у майстерні худфонду закарпатськими художниками: плакати, газети, книжки, макети до монументальних розписів, мозаїк, сграфіто, що виконувались в інтер’єрах і екстер’єрах на території Закарпаття.

Мені цікаво було пережити певний стан того часу, що існував у майстерні худфонду у період масового розповсюдження радянської ідеології і зберігся у форматі, часто складних для коректного прочитання, артефактів.Часова і соціокультурна віддаль між часами «застою» й «перебудови» та сьогоденням зумовила своєрідні гібридизовані форми прочитання певних образів та символів у масовій свідомості. Архетипи героїв та вождів, як і коректність психосоматичних реакцій у соціальній комунікації набули специфічних характеристик котрі пройшовши крізь іронічний дискурс постмодерну дійшли до адорніанського заперечення культури і як системи і як сукупності ціннісних орієнтирів.

Графічні роботи з артефактами, документами, пов’язаними з середовищем та історією того часу слугували основою для створення цих гравюр. Фарби радянська: гуаш, емалі, лаки за допомогою яких виконували пропагандистські плакати слугували для мене основним матеріалом у створені цієї серії робіт.

Мені цікаво створювати власну семіотичну мову засобами артефактів радянського минулого, що залишились у спадок. Це єдиний зв’язок мене з тією реальністю. Переживання страху, відчуття невідомого, що впливає на загальну ситуацію сьогодення, можливо наслідки пострадянської свідомості, а можливо певна група ілюзій та спекуляцій призначених для самовиправдання».