Презентація книги «Подорож» Іди Фінк і дискусія про роль літератури в роботі зі складними історичними темами

«Подорож» Іди Фінк – це «писана пошепки» історія Голокосту у містах Збараж, Тернопіль та Львів. Дві сестри пережили карколомні й виснажливі арешти, примусові роботи, маскування, переслідування і втечі у нацистській Німеччині, і все-таки вижили. Ця історія могла би бути документальною, але чи є вона такою, чи ні — це нічого не змінює для книги. Йдеться про типову єврейську подорож на межі життя і смерті — подорож позачасову, але водночас детально конкретизовану в добі Другої світової. Ця типовість — моторошна, подана засобами підкреслено спокійного «постмонологу» однієї з дівчат-сестер.

До змін у ставленні до єврейської спадщини в Польщі значною мірою спричинилася література. Найвагоміші голоси у дискусії про проблеми польсько-єврейських стосунків у другій половині 1980-х років вийшли саме від істориків літератури — Яна Блонського та Ярослава Марека Римкевича. Саме література могла знайти якнайбільш особистий тон для «омовлення” зазначених тем. Вихід українського перекладу «Подорожі» Іди Фінк є нагодою поговорити про те, якою є ситуація в Україні.

До цієї теми зокрема звертався Остап Сливинський у важливій статті «Що письменникові сьогодні робити з історією: польський майстер-клас для України»: «…найцікавіша література виникає на стику ідентичностей, пам’ятей, різних національних версій минулого. Це література, яка не лише пом’якшує гострі грані цих монологічних версій, затирає їхні межі, але й […] виявляє точки, в яких вони несподівано перетинаються, ба навіть міняються місцями. Тому історична (чи історико-орієнтована) література може бути ще й потужним чинником примирення. Знову-таки – лише якщо цього захоче».

Учасники розмови:

Наталка Римська — перекладачка, редакторка, есеїстка. З польської перекладала статтю Яна Блонського «Бідні поляки дивляться на гетто», яка відіграла важливу роль у польсько-єврейському діалозі, а також кореспонденцію Єжи Ґедройця, есеї і статті Анджея Менцвеля, Боґуміли Бердиховської, Ґжеґожа Мотики, Влодзімєжа Менджецького, Йоанни Токарської-Бакір та ін. Редагувала «Війну і спокій» Анджея Бобковського («Критика», 2006). У 2011 році в «Критиці» вийшов її переклад «дрогобицької дилогії» — «Атлантиди» і «Місяцевої землі» Анджея Хцюка. На початку 2017 року у її перекладі вийшла «Подорож» Іди Фінк. Есеї і статті публікувала в «Критиці», Zaxid.net, Zbruc.eu, Culture.pl та ін. Працює в Інституті Адама Міцкевича.

Остап Сливинський — український поет, перекладач, есеїст. У його перекладі зокрема вийшли: Анджей Стасюк «Дорогою на Бабадаґ» (Київ: Критика, 2007); Ольга Токарчук «Бігуни» (Харків: Фоліо, 2011); Марцін Свєтліцький «64 вірші про водку і папіроси» (Харків: Фоліо, 2011) – спільно з Андрієм Бондарем і Сергієм Жаданом; Яцек Гуґо-Бадер «Біла гарячка» (Київ: Темпора, 2012); Міколай Лозінський Reisefieber (Львів: Піраміда, 2013); Марек Бєньчик «Книга облич» (Львів: Піраміда, 2015); Яцек Подсядло «Високо, близько. Вибрані вірші» (Брустурів: Discursus, 2015); Іґнацій Карпович «Сонька» (Київ: Комора, 2015) та ін.

Довідка про авторку

Іда Фінк — польська письменниця єврейського походження. Народилася у Збаражі в освіченій єврейській родині: батько був лікарем, мати — вчителькою. Вивчала музику в Консерваторії Польського Музичного Товариства у Львові. Після нацистської окупації разом з батьками та сестрою опинилася у збаразькому гетто. 1942 року зі сестрою втекла з гетто і до кінця війни переховувалася. По завершенні Другої світової війни мешкала в Польщі. 1957 року емігрувала до Ізраїлю. Була членом Cпілки польськомовних авторів Ізраїлю. Проза Фінк зосереджена передовсім довкола теми Голокосту, її перекладено англійською, французькою, івритом, німецькою, данською, норвезькою, італійською та іншими мовами.